весна

 Захід сонця...небо, наче горить. Хмари - темно-багряні, а саме небесне полотно десь рожеве, десь ще голубе, десь оранжеве...Чудно, як на тому небі може вміщатись стільки кольорів?
Весна зараз...перші квіти уже цвітуть, смарагдова травичка пробивається через шар, уже трохи прогрітого ґрунту. Витоптані, людьми за зиму, стежки заростають свіжими травинками.
 Бузок під моїм вікном уже має на гілках великі бруньки, які, здається, от-от вибухнуть новими листочками.

Навіть дуб, що цілу зиму сердито рипить, а навесні прокидається останнім, уже дихає якось по-новому. Так-так, дихає. Все дихає. На осінь і зиму все, ніби, затримало подих, а тепер відновлює дихання.

Ластів'ятка вчаться літати, аби влітку блискавкою розрізати небо в своїх вправних пікіруваннях.

Прокидаються маленькі та великі тварини після довгої зими. Вони довго чекали цієї нагоди. От сьогодні мене, вперше за цей рік, вкусив комар. І якщо влітку я злюсь, то сьогодні я була спокійна, бо природа прокидається.

Разом з природою прокидаємось і ми. Прокидаються наші старі захоплення, наші почуття...З'являються нові плани, мрії, досягнення.

 Рівноправно з  літом, весна повинна називатись "маленьким життям" або ж "маленьким відродженням". Навесні все стає на свої місця. Весна є початком чогось нового. Чому б це нове не було нашим життям? Саме навесні треба його змінювати. За ці зміни я і люблю весну.