***

Зараз на вулиці добре. Цілий день була спека, усі хотіли води: і рослини, і люди, і тварини... ніхто не знав куди сховатися, бо навіть в тіні було неймовірно душно і спекотно.
А зараз зовсім не так. Повіває приємний вітерець. Можна навіть накинути щось на себе, аби не замерзнути. Хоча, ця прохолода не дає замерзнути. Це надзвичайно приємно. У таку ніч зірки світять яскравіше і здається, ніби їх в сотні разів більше.
А ця шикарна тиша?! Вона аж ріже вуха. Чути шелест кожного листочка і трави, а моментами - стук власного серця.
У будинку навпроти не світиться у жодному вікні. Ніби й не дуже пізно. Ті, що вже сплять, багато втрачають. Але це, може, і добре. Так я чую лише своє серце, а якби не спали всі - не чула б навіть цього шелесту листя.
У таку погоду думається так само добре, як і в зливу, а тим більше грозу. Мільярди різноманітних думок, здається, не вміщаються в маленькій голові та літають навколо. Варто лише знайти потрібну чи цікаву і впіймати. Найчастіше думається про щось хороше, бо така погода просто не  дозволяє думати про щось інше. Гарна музика на фоні сприяє цьому всьому. Головне не заснути і не пропустити стільки цікавого.

Чую дуже далекий звук потяга і видно вогні літака. Люди подорожують ( може і ні, але мені хотілося б цього для них і для себе). Під балконом смачно пахнуть сливи ( майже достиглі), абрикоси, алича, яблука. Люблю цей запах, бо він одразу нагадує дитинство. І дуже люблю сусідку, яка посадила і вирощує це все диво. Я б спустилась зараз в цей сад і нарвала б собі цієї смакоти. Знаю, де тут росте солодка малина і смородина.
Мушу визнати, що це, мабуть, мій маленький рай. Тут завжди тепло і затишно. Тут завжди добре думається. Я знаю, що якщо я візьму блокнот і буду насолоджуватись цим всім обов'язково народиться щось хороше і приємне, і сторінки в блокноті ніколи не будуть пустувати.

Сміливі завжди мають щастя

Вигадувати ідеальне життя, мріяти про щось перед сном, а потім, вранці, вставати і робити старі занудні речі... Остогидло! Та і навіщо це все? Ви вірите в фатум, в долю, в везіння? Я - ні. Раніше вірила, а зараз не вірю, бо не відчуваю їх дію на собі. Все змінюється тоді, коли я того хочу.

Насправді, ми просто не помічаємо того, що все стається через наші дії, а не тому, що так захотіли вищі сили. Простий приклад: чи не здається Вам, що новий матеріал з вищої математики "залізе" в голову тоді, коли ми його вивчимо, а не сам-собою. Чому тоді ми сподіваємося на долю і везіння в стосунках, наприклад? Ми віримо, що все станеться самостійно, без нашого втручання?

Ні, не так це все. Побачив те, що може принести тобі щастя - тримай. Тримай всім, чим можеш. Тримай скільки є сили. Досягати мети - ніколи не було легко. Тоді...просто потрібно докласти більше зусиль, потрібно хотіти ( мушу сказати, що бажання, мабуть, - найголовніше), треба вміти чекати (адже ніщо не прийде до мене, якщо я просто клацну пальцями), вміти не здаватись при першій невдачі, необхідно оцінювати свої можливості і продумувати все наперед, треба бачити ( уявляти) готовий результат, потрібно бути впевненим, сміливим...
Багато з вас зараз, цілком очевидно, подумали щось на зразок: " сама б спробувала, бо писати всі можуть!". А я поясню. Я пробувала. Я досягала. І тепер щаслива. Не настільки наскільки хотілося б, але, поки що, хай буде так.

Сміливі завжди мають щастя... (с) Іван Багряний

на замітку, любі.

   

19.07.14 р.     1:59am

правила

Зараз все зовсім не так: кожен диктує свої правила, у кожного свої погляди, свої можливості та своє (!) розуміння реальності та ситуацій. Чому я повинна під когось підлаштовуватись? Може, я теж хочу диктувати свої правила? Може, я теж хочу, що мене слухались?
Правду кажуть: виживає сильніший. Я, наприклад, слабка (і фізично, і морально) і мені важко.  Важко знаходити спільну мову з реальними людьми (1 випадок з 10, коли таки знаходжу), важко знайомитись, важко прокидатись і вставати з ліжка щоранку (навіть влітку). Якби я була, хоча б морально, трохи сильнішою - все було б інакше: я б не запізнювалась, не розчаровувала б нікого, а в першу чергу себе. Розчаровувати себе - це, знаєте, не найкращий вчинок в житті.
Я забагато хочу. Іноді, я навіть не розумію чому і чого саме я хочу. Багато людей теж мене не розуміють. І це цілком нормально. Це зовсім недивно.  Що можна хотіти від них, якщо я сама себе не розумію?
Насправді, останнім часом, все, чого не вистачає кожному з нас - це розуміння. Кожен вважає, що знає як правильно і кожен думає, що правий саме він. Ні. Це не так. У нашому житті праві тільки ми: я у своєму, а він у своєму. Мої правила правильні лише для мене, а її - для неї. І жоден з нас не повинен підлаштовуватись під когось, а хтось не повинен підлаштовуватись під нас.
Все, насправді, не так важко, як здається, бо ніби: "Ця людина мені дорога, тому я буду робити все так, як і вона!". Неправильно це. Люди люблять сильних. А прийняття чужих правил - ніщо інше, як слабкість. Сильні виживають, сильні карабкаються в вгору, сильні ставляться свій прапор на вершині. Сильні - приклад для усіх. Хоча, знову ж таки, наслідування - прийняття чужих правил - слабкість.