інше

Я зараз чітко пам'ятаю той час, коли ми були наймолодшими в нашій СЗШ. Це був 2008. Я боялась запізнитись на урок, прийти без форми, не виконати д/з, сказати погане слово, зрештою отримати оцінку нижчу, ніж 9. У мене були інші погляди на життя: я любила людей, слухала "Ранетки" і "Корни", дивилась дурні серіали, не гуляла довго та за межами району. Мене не лякало якесь ЗНО чи екзамени. Найстрашнішими для мене були тематичні та директорські контрольні роботи.
Одного дня все змінилось. А найстрашніше те, що я не знаю коли це трапилось.
Зараз я одна із старшокласників, яких, до речі, не так багато у нашій школі. Я сиджу за комп'ютером до 2-3 ночі, а потім згадую, що повинна була зробити щось важливе. Я не готуюсь до уроків настільки сумлінно як тоді. Я йду до школи без всякого ентузіазму. Я починаю усвідомлювати, що якщо не ми, то вже потім - ніхто, але ми занадто ліниві, для подвигів. Я з жахом думаю про майбутнє. Скоро я отримаю паспорт і буду робити ті речі, які роблю і зараз, але вже законно. Власне, зараз я боюсь лише Бога. Я знаю, що тільки Він може покарати мене справедливо.
Все змінилось...Я перестала слухати людей навколо себе, і роблю вигляд, що знаю що я маю робити. Хочете знати як воно насправді? Насправді, в мені досі сидить та маленька дівчинка і переляканими очима дивиться на все, що трапляється зі мною. Я виглядаю дорослою і безстрашною, але насправді це не так.  Якщо подумати, то ця маленька дівчинка мене ніколи не відпустить.
Я далі всього боюсь, хоча роблю все чого боюсь, щоб інші не говорили, що я не така я вони. Іноді мені простіше бути такою як всі і зі всім погоджуватись. Добро, яке робила та маленька 5-класниця не цінилось і цінитись не буде.
У 5 класі я боялась писати на полях. Зараз я пишу там усе найважливіше.Чому? Тому що поля, вони як...Не знаю як пояснити.Поля - це коли ти виходиш з великої юрби народу і стаєш осторонь. Ти бачиш їх, але вони не бачать тебе. Але той, кому це потрібно, обов'язково подивиться в твою сторону і, згодом, стане біля тебе. Виходити за поля - це важливо. Там ми можемо показати себе, довести, що в нас є щось цікаве і варте уваги.
Все змінилось... І світ, і я. Але та маленька дівчинка досі сидить в мені і, час від часу, нагадує про себе.

нотатки на ходу

• Спочатку всі йдуть за тобою. А потім, коли розуміють, що твій шлях дуже довгий, - розчиняються. Розчиняються у часі або у просторі.
• Жити згадками про щось - по-дурному; чекати чогось і не робити нічого - тупо; змінюватись тільки тоді, коли  вже пізно - найтупіше з усього тупого.
• Книжки, музика,блокноти, ручки, олівці, чай, кава і солодощі - найкращі винаходи людства.
• Я сумую за тобою, хоча ти навіть не здогадуєшся про це. Ми бачимось кожного дня по 7 годин, але мені тебе все одно мало.
• Перш ніж сваритись з кимось треба добре обдумати чи не знадобиться тобі підтримка тієї людини, з якою плануєш сварку, бо через деякий час ти можеш про це сильно пожалкувати.
• Поставила всюди мотивуючі картинки. Ніби це допоможе такій лінивій людині як я щось зробити.
• Стомилася від навчання, пустих розмов і обіцянок, фальшивих слів і поглядів. Хочу чогось нового і якомога скоріше.
• Мати безліч думок і не могти їх впорядкувати - жахливо.
• "Ні" - означає відмову. Іншого значення не існує.
• Мені не треба повторювати двічі. Я піду тоді, коли ти мене відпустиш.
• Ти тримаєш мене, хоча сам цього не помічаєш.
• Ти мій, хоча не знаєш про це.
• Я відчую тебе, якщо ти будеш десь поряд.

***

Ти вже сидиш мені в печінках. Я вже не знаю як звертатись до тебе, до твого образу, до моїх думок про тебе, щоб не згадувати тебе хоча б мить.

Нещодавно був момент, коли мені здавалось, що ти мені більше ніхто. Ніхто у всіх розуміннях цього слова: не друг, не коханий, не знайомий...Здавалося, що я взагалі не знала тебе ніколи. Це були божественні миті доти, доки я не зрозуміла, що мені чогось бракує. Це "щось" - це ти. Було дивно, що я вже не думаю про тебе, а потім я зрозуміла, що уже живу цими думками. 

Тепер важко зізнатись собі, що я сумую. Сумую за усім та навіть за тим, чого не було. Ти таки змінив моє життя. Заради тебе змінилась я. 

Зараз на столі горить, куплена мамою, свічка з ароматом лаванди, котра мала б заспокоювати мене. Чим більше я на неї дивлюсь, тим більше я думаю про тебе. Тобі важко уявити, як це - бути мною, бо ти не сумуєш так, як я. Хоча ти хлопець, тобі легше приховати те, що ти відчуваєш. За це я завжди тобі заздрила...

Згадай про мене...згадай хоч на мить...Я це відчую.