інше

Я зараз чітко пам'ятаю той час, коли ми були наймолодшими в нашій СЗШ. Це був 2008. Я боялась запізнитись на урок, прийти без форми, не виконати д/з, сказати погане слово, зрештою отримати оцінку нижчу, ніж 9. У мене були інші погляди на життя: я любила людей, слухала "Ранетки" і "Корни", дивилась дурні серіали, не гуляла довго та за межами району. Мене не лякало якесь ЗНО чи екзамени. Найстрашнішими для мене були тематичні та директорські контрольні роботи.
Одного дня все змінилось. А найстрашніше те, що я не знаю коли це трапилось.
Зараз я одна із старшокласників, яких, до речі, не так багато у нашій школі. Я сиджу за комп'ютером до 2-3 ночі, а потім згадую, що повинна була зробити щось важливе. Я не готуюсь до уроків настільки сумлінно як тоді. Я йду до школи без всякого ентузіазму. Я починаю усвідомлювати, що якщо не ми, то вже потім - ніхто, але ми занадто ліниві, для подвигів. Я з жахом думаю про майбутнє. Скоро я отримаю паспорт і буду робити ті речі, які роблю і зараз, але вже законно. Власне, зараз я боюсь лише Бога. Я знаю, що тільки Він може покарати мене справедливо.
Все змінилось...Я перестала слухати людей навколо себе, і роблю вигляд, що знаю що я маю робити. Хочете знати як воно насправді? Насправді, в мені досі сидить та маленька дівчинка і переляканими очима дивиться на все, що трапляється зі мною. Я виглядаю дорослою і безстрашною, але насправді це не так.  Якщо подумати, то ця маленька дівчинка мене ніколи не відпустить.
Я далі всього боюсь, хоча роблю все чого боюсь, щоб інші не говорили, що я не така я вони. Іноді мені простіше бути такою як всі і зі всім погоджуватись. Добро, яке робила та маленька 5-класниця не цінилось і цінитись не буде.
У 5 класі я боялась писати на полях. Зараз я пишу там усе найважливіше.Чому? Тому що поля, вони як...Не знаю як пояснити.Поля - це коли ти виходиш з великої юрби народу і стаєш осторонь. Ти бачиш їх, але вони не бачать тебе. Але той, кому це потрібно, обов'язково подивиться в твою сторону і, згодом, стане біля тебе. Виходити за поля - це важливо. Там ми можемо показати себе, довести, що в нас є щось цікаве і варте уваги.
Все змінилось... І світ, і я. Але та маленька дівчинка досі сидить в мені і, час від часу, нагадує про себе.