Минув тиждень, два, місяць, рік, десять... Спершу, звісно важкувато, зате потім відчуваєш неземне полегшення. Ніби з твоєї душі впала 3 центнери каменю. Що допомогло? Музика? Фільми? Друзі? Алкоголь? Цигарки? Ні. Ніщо з названого. Допоміг час. Він непомітно проходив мимо нас. Ми стояли і чекали змін. Зміни прийшли, а ми навіть не помітили. Ми відпочивали, а час ішов. Ми боролись - час йшов. Ми вигравали - він все ще йшов. Ми терпіли поразки, а час продовжував йти. Ми закохувались...для нас час ніби зупинявся, але все одно крокував впевнено вперед.
Деколи мені стає жаль оцього часу. Він весь час працює. Навіть в ті моменти, коли відпочиває ціла країна, континент, планета. Мені його жаль, але я знаю, що він не стомився. Час допомагає нам. Допомагає прийняти рішення, забути, перетерпіти, зробити щось. Мабуть, час є хорошим другом.
" Хочу повернути час назад" - безглузде бажання. Насправді, я сама цього хочу. Але все ж, це безглуздо. Час іде вперед. Берімо приклад з нього. Він крокує, що досягти певної мети, крокуймо і ми. Навіщо повертатись туди, де ти ще не зробив помилки? Помилки - важливий досвід. Справді. Зробив помилку, наступив на ті самі граблі декілька разів. Після цього, вже навчений, не робиш дурниць.
Час іде вперед кожної секунди і не втомлюється. А ми втомлюємось. Чому? Від проблем, які, насправді, легко вирішити; від витраченого на якесь безглуздя час; від усього, що відбувається навколо нас.
Скільки часу потрібно, щоб пообіцяти? Секунда. А щоб виконати обіцянку - вічність.
Вічність - це довше ніж "завжди".
Минуле триває вічно.
Вічність - час, який крокує для того, щоб все було добре.
Дякую, час, що ти завжди зі мною. Чесно кажучи, ти мені допомагаєш.
Крокуй далі. Верши наше майбутнє.
Немає коментарів:
Дописати коментар