по-новому

Я сьогодні по-новому подивилась на життя.
Цей день приніс мені безліч емоцій, але,на жаль, більшість з них було негативними.
Чому? Все просто. Ми ніколи не цінуємо те, що маємо. Як би банально це не звучало.
Ми задумуємось, що треба щось змінити уже тоді, коли все настільки погано, що починаєш ставити собі запитання:"Як я дійшов до такого життя? Що я робив не так? Де я помилився? Кому не сказав потрібних слів?"
Через певний час ми,звісно, усвідомлюємо що, де, коли, кому і з ким сталось не так, як повинно було статись.
Ось і в мене зараз так. Такий собі "переломний момент". Усе на грані. Ще секунда і все рушиться. Рушиться все, що я стільки часу будувала...ми всі стільки часу будували.
Що могло піти не так? Зараз мені здається, що половина мого життя пішла не так. Чи то не в ту сторону, чи то я звернула зарано.
Важко звикнути, що доросле життя, воно вже близько. Важко звикнути до того, що воно не буде таким безтурботним, як ті часи, коли грошима були листочки дерев, а моїм чоловіком - хлопчик з сусіднього під'їзду.
Чому я подивилась на життя по-новому? У мене стався неприємний випадок в сім'ї, який я б не хотіла озвучувати. Саме цей випадок допоміг мені оговтатись і почати щось змінювати.
Знаєте, можливо я не права, але варто змінюватись до того, як стане зовсім погано.
Змінись зараз, і, можливо, ти не потрапиш у неприємності і твоє життя складеться так, як хотілося б тобі.

голос

Кожного разу пишу тобі те, про що я думаю, хоча впевнена, що ти цього не читаєш. Але нехай.

Я щойно помітила...Я ніколи не слухаю що мені говорять інші люди. Зазвичай, я вслухаюсь в тембр, в висоту, м'якість або грубість голосу, в манеру розмови, намагаюсь помітити, які слова мій співрозмовник вживає найчастіше, чи є якийсь акцент,говорить емоційно чи спокійно... Мені здається це цікавішим, ніж пусті балачки про те, як пройшов день або про те, що зараз гарна погода.

Цікаво те, що навіть люди, котрих я знаю декілька років, кожного разу говорять по-іншому.

Ні, звісно, я слухаю про що говорить людина, але не можу сконцентруватися на тому, що вона говорить. В будь-якому випадку я буду думати про її проблему і про її голос...

Не знаю чому мене цікавлять такі дрібниці. 

Мабуть, варто перестати страждати таким, бо колись я дограюсь. Але це неймовірно цікаво. Спробуйте. 

не люблю

Знаєш чого я не люблю?
Я не люблю того, як ти влазиш в мою душу, в мої думки. Ти ніби і не робиш того свідомо, але це нічого не міняє. Ти просто всюди: в думках, в серці, в натовпі, в уяві, в реальності, в телефоні, онлайн, оффлайн, поза зоною і в зоні досяжності... Знаєш, це вже нестерпно.
Я хочу хоча б на хвилину викинути тебе з себе, але замість того пишу це, думаючи про тебе. Тобі мене, мабуть, важко зрозуміти. А може і легко, адже я не знаю, що і до кого ти відчуваєш.
Я вже роблю все так, як ти: вдихаю повітря, ходжу, сміюсь, дивлюсь...це також нестерпно, бо впізнавати тебе в собі - це, мабуть, не найкраще відчуття, яке я коли-небудь відчувала.
При одній-єдиній, секундній думці про тебе по мені починаються бігати мільярди мурашок.

Чого я ще не люблю? Не люблю свою прив'язаність до людей і до тебе. Коли людини поруч немає, а ти думаєш, любиш, чекаєш, мрієш про зустріч... Не люблю свою доброту, бо я допомагаю всім, а сама не отримую нічого в замін, окрім фальшивих слів і лестощі. Не люблю осінь. Не люблю дощ. Не люблю понеділки. Не люблю сірі ранки. Не люблю пенсіонерів в маршрутках. Не люблю ремонт. Не люблю мити посуд. Не люблю безсонні години за комп'ютером. Не люблю людей, які добрі до мене тільки тоді, коли їм це потрібно. Не люблю сметану і печінку. Не люблю образи. Не люблю, коли багато говорять. Не люблю пісні, які грають у водіїв машин/маршруток. Не люблю продавців, котрим тільки копійки і подавай. Не люблю багато речей.  Зате...люблю тебе. І мені цього вистачає.

Ви маєте мрію? Хоча навіщо я це питаю... кожен має мрію. І я маю мрію. Навіть не одну. Я зараз сиджу і слухаю пісні своїх улюблених виконавців і насолоджуюсь даними годинами.

Вперше за досить довгий час я з впевненістю можу сказати, що вихідні мені подобаються. Зазвичай, я не люблю п'ятниці, бо після неї наступають 2, довгі, нудні вихідні. Але сьогодні все зовсім по-іншому.

Отже, сиджу я в своїй теплій кімнаті, слухаю музику, п'ю гарячий чай з лимоном, поруч лежить моя кицька і муркоче на всю кімнату... Все віддала б за більшу кількість схожих моментів. Сиджу і мрію. Згадала весь свій список з ∞ кількістю пунктів і раптом з'явилась ще одна мрія : щоб усе це збулось!

Я просто безмежно хочу підкорити якусь вершину. Будь-то Говерла чи Еверест, хмарочос чи якась вежа. Я видряпаюсь туди і... заспіваю на все горло пісню Imagine Dragons - On  Top of the World. Від того часу, коли я вперше її почула вона додає мені впевненості в своїх силах.

Я люблю моменти, коли в моїх думках народжується нова мета. Я переживаю неймовірні відчуття. Уявіть, якою є сила думки, якщо завдяки якомусь малесенькому плану я уже літаю на 7 небі від щастя.

Мрії...вони роблять нас людьми. Якщо людина не мріє - вона не знає для чого живе. Тоді вона не живе, а існує.

Мрійте, любіть і живіть.
дякую за витрачений Вами час на прочитання цього посту:з

Я йшла вулицею і роздумувала. В голові було безліч думок і всі вони плуталися між собою. Я не завершила до кінця жодної своє думки. Я йшла, розкидаючи опале листя ногами і думаючи, що, можливо, в осені немає нічого поганого. Я думала про те, скільки незавершених справ у мене ще є, але так і не змогла згадати усі. Я слухала музику, яка не відповідала моєму сьогоднішньому настрою. Я міркувала про те, чи варто взагалі робити щось чи, можливо, краще все пустити за течією. Були думки про те, що навколо мене безліч непотрібних мені людей, але потім зрозуміла, що кожен з них може знадобитись мені з часом...
Через декілька хвилин я зрозуміла, що не взяти парасолю через те, що вона важка було досить серйозною помилкою, бо розпочався дощ. Але, знаєте, я не пошкодувала, що змокла. Дощ ніби повернув мене до сьогоднішнього життя. Усі погані думки просто моментально вивітрились з моєї голови і я зрозуміла, що я живу так, як хочеться мені, а не комусь.
Я зловила кайф від цієї прогулянки. Я і обдумала все, і насолодилась осіннім дощем...
Насправді, я не дуже люблю осінь. Усе навколо в таких теплих кольорах, але погода зовсім не тепла. Осінь,для мене, - це час роздумів.А роздуми - це найважче. Рівносильно до спогадів. Восени я усвідомлюю всі свої вчинки: і хороші, і погані. Планую свою зиму,весну, літо. Розподіляю свій час так, щоб встигнути усе заплановане.

Ввечері сідаю за ноутбук і переглядаю літні фото, слухаю
музику, яку слухала влітку, пригадую найкрутіші моменти літа... Так стає тепліше... і на душі, і фізично.
З часом все розумію. Осінь - час все зрозуміти.
Розумій, поки є час.