Я йшла вулицею і роздумувала. В голові було безліч думок і всі вони плуталися між собою. Я не завершила до кінця жодної своє думки. Я йшла, розкидаючи опале листя ногами і думаючи, що, можливо, в осені немає нічого поганого. Я думала про те, скільки незавершених справ у мене ще є, але так і не змогла згадати усі. Я слухала музику, яка не відповідала моєму сьогоднішньому настрою. Я міркувала про те, чи варто взагалі робити щось чи, можливо, краще все пустити за течією. Були думки про те, що навколо мене безліч непотрібних мені людей, але потім зрозуміла, що кожен з них може знадобитись мені з часом...
Через декілька хвилин я зрозуміла, що не взяти парасолю через те, що вона важка було досить серйозною помилкою, бо розпочався дощ. Але, знаєте, я не пошкодувала, що змокла. Дощ ніби повернув мене до сьогоднішнього життя. Усі погані думки просто моментально вивітрились з моєї голови і я зрозуміла, що я живу так, як хочеться мені, а не комусь.
Я зловила кайф від цієї прогулянки. Я і обдумала все, і насолодилась осіннім дощем...
Насправді, я не дуже люблю осінь. Усе навколо в таких теплих кольорах, але погода зовсім не тепла. Осінь,для мене, - це час роздумів.А роздуми - це найважче. Рівносильно до спогадів. Восени я усвідомлюю всі свої вчинки: і хороші, і погані. Планую свою зиму,весну, літо. Розподіляю свій час так, щоб встигнути усе заплановане.

Ввечері сідаю за ноутбук і переглядаю літні фото, слухаю
музику, яку слухала влітку, пригадую найкрутіші моменти літа... Так стає тепліше... і на душі, і фізично.
З часом все розумію. Осінь - час все зрозуміти.
Розумій, поки є час.