правила

Зараз все зовсім не так: кожен диктує свої правила, у кожного свої погляди, свої можливості та своє (!) розуміння реальності та ситуацій. Чому я повинна під когось підлаштовуватись? Може, я теж хочу диктувати свої правила? Може, я теж хочу, що мене слухались?
Правду кажуть: виживає сильніший. Я, наприклад, слабка (і фізично, і морально) і мені важко.  Важко знаходити спільну мову з реальними людьми (1 випадок з 10, коли таки знаходжу), важко знайомитись, важко прокидатись і вставати з ліжка щоранку (навіть влітку). Якби я була, хоча б морально, трохи сильнішою - все було б інакше: я б не запізнювалась, не розчаровувала б нікого, а в першу чергу себе. Розчаровувати себе - це, знаєте, не найкращий вчинок в житті.
Я забагато хочу. Іноді, я навіть не розумію чому і чого саме я хочу. Багато людей теж мене не розуміють. І це цілком нормально. Це зовсім недивно.  Що можна хотіти від них, якщо я сама себе не розумію?
Насправді, останнім часом, все, чого не вистачає кожному з нас - це розуміння. Кожен вважає, що знає як правильно і кожен думає, що правий саме він. Ні. Це не так. У нашому житті праві тільки ми: я у своєму, а він у своєму. Мої правила правильні лише для мене, а її - для неї. І жоден з нас не повинен підлаштовуватись під когось, а хтось не повинен підлаштовуватись під нас.
Все, насправді, не так важко, як здається, бо ніби: "Ця людина мені дорога, тому я буду робити все так, як і вона!". Неправильно це. Люди люблять сильних. А прийняття чужих правил - ніщо інше, як слабкість. Сильні виживають, сильні карабкаються в вгору, сильні ставляться свій прапор на вершині. Сильні - приклад для усіх. Хоча, знову ж таки, наслідування - прийняття чужих правил - слабкість.