День вперед, день назад...Яка різниця? Сьогодні я робила те, що робитиму завтра, а завтра буду робити те ж саме, що і позавчора.
Кожен день чимось нагадує усі попередні... та і майбутні. Чи не час щось змінювати? Час. Але ніхто не знає як і що. Дехто навіть не розуміє навіщо, бо все в нього і є і всього він досягнув... А хіба відсутність повторів, буденності не  досягнення? Варто задуматись, мабуть...
Їдеш в автобусі. І що ти бачиш? Нахмурені лиця ( а інколи навіть сплячі), тонну негативу і оцінюючі погляди. І так роблять всі. І навіть Ти ( так, той, хто це читає). Робиш так тільки тому, що так звик,хотів наслідувати з дитинства серйозних старших і тепер навіть не помічаєш, що робиш все так само, як і уся ця сіра маса. І ні. Я кажу "сіра", бо я знаю що бачу і відчуваю саме сірість, сирість і гниль, а не тому, що "сіра маса" - це опис людей, які все роблять однаково. Ці всі люди, як величезна грозова хмара, яка ніяк не може вилити всю воду, а люди - біль страх і невдоволення. Усім підходить бути, такою собі, губкою, яка всотує все негативне звідусіль. Насправді. У кожному з нас стільки поганих емоцій, що коли випаде цей "дощ" - "повінню" покриє всіх навколо. А тепер уявіть, що станеться, якщо ця "злива" почнеться у всіх одночасно? Це буде війна. Не фізична. Моральна. Кожен почне тиснути на іншого, поки слабший не витримає і зламається.
Тож моє головне питання до кожного: чи не час змінитись? Починати треба з себе і вбити в собі цей негатив, усміхнутись дитині чи допомогти бабусі, бо ти людина...
Ти знаєш, що ти — людина? 
Ти знаєш про це чи ні? 
Усмішка твоя — єдина, 
Мука твоя — єдина, 
Очі твої — одні. (В. Симоненко)

22.06.2014р.                                                                                                                            22:27