без назви, без сюжету і без тебе

Ранок розпочався не з кави, не з чаю, не з погляду в вікно і навіть не з думки, що я кудись запізнююсь. Ранок розпочався з тебе.
Спершу, ти мені наснився. Це були, такі собі, ідеально-нереальні хвилини. Ти був поруч, варив мені каву, а я робила нам тости з смородиновим варенням. Був теплий літній ранок, біла чиста кухня, маленьке сіре кошеня... Загалом мій ідеальний сценарій. Не знаю навіщо я це пишу. Мабуть, сподіваюсь, що ти це якось прочитаєш і тобі сподобається.
Я прокинулась на моменті, коли ти дякував мені за сніданок. Подивилась у вікно. Це була повна протилежність сну: сірий і вологий ранок, темна і холодна квартира, чай і яєчня. Я сиділа і думала про те, що мені наснилося. Думала про тебе. Деколи я наказую собі не думати. Не лише про тебе, а взагалі не думати. Хочу, щоб мій мозок відпочивав від моїх вигаданих і нездійсненних історій. А деколи, я навпаки хочу, щоб думок було дуже-дуже багато, щоб зайняти себе чимось.Бувають дні, коли я хочу знайти тобі заміну, щоб не мучитись без тебе, а бути хоча б трішки щасливою.
Я уже допивала свій чай і пролунав дзвінок у двері. Хто це може бути так рано? Мабуть, з ЖЕК'у або сусідка знизу хоче залишити мені свого старого рудого кота на тиждень, поки буде в відрядженні. Я вирішила не відчиняти, але дзвінок лунав ще раз і ще раз. Я глибоко вдихнула, на хвилю закрила очі і таки пішла відчиняти двері. На порозі стояв...ти? Ти ніколи не приходиш до мене.
-У тебе є кава? - досить дивно і навіть не привітавшись ти рушив на кухню.
-Так он там, у шафці.
Ти заварив нам по горнятку кави, ми сиділи і мовчки її пили. Я досі не розуміла, що відбувається і чому ти так рано тут. Коли ти почав говорити, мені на хвильку здалось, що це все сон. Ти говорив про себе, згадував про мене... про нас. Все було дивно.

Що було далі? Не знаю, бо продзвенів будильник. Я знала, що такого не може бути. Попрямувала на кухню, зробила чаю, яєчню...Дзвінок в двері. Хто там? Ти?