Йшовши вулицею, я підняла очі вгору й помітила, що почав падати дрібний сніг. За декілька тижнів із неба не впало жодної сніжинки, тож для мене і такий сніг був щастям.
Останнім часом, у моєму житті було не так багато часу, щоб відчувати себе щасливою: безліч справ, передсвяткова метушня...останні тижні пролетіли в шаленому темпі. І ось, зараз, я поволі йду вулицею, бо знаю, що через 15 хвилин я зможу взяти свою улюблену книжку чи блокнот, сісти у своє улюблене крісло і робити те, що найбільше люблю: читати або писати. Я безмежно вдячна тим людям, що вигадали книжки і блокноти.На фоні буде грати легка музика, на столі горітиме свічка з запахом лаванди, біля мене муркотітиме моя кішка...Ось воно щастя! Ми так часто не бачимо його, шукаємо у закутках, а воно ось тут, зовсім поруч.
Сніг став більш лапатим і все навколо поступово біліло. Люблю зиму за такі моменти. Ще трішки і я буду вдома. Я шукаю ключі, відчиняю двері, роздягаюсь, прямую на кухню і ставлю чайник на плитку аби зробити собі кави. Моя кава не справжня і розчинна, але я чомусь її дуже люблю...Я приготувала свій напій і поспішаю до свого крісла. Все так, як я планувала: блокнот, ручка, поруч книжка (про всяк випадок), теплий коцик, кава і ніжне муркотіння кицьки. Ось воно щастя! В маленьких, але дуже важливих речах.