Небо сьогодні не таке як завжди. Воно похмуре, хоча час від часу, визирає сонце. Щоправда, це сонце нічого не змінює. Небо далі вкрите хмарами, але ці хмари не такі, як кожного дня у Львові. В них є щось таке величне. Таке, ніби зараз вони розступляться і з небес зійде королева чи король або якась інша шановна персона. Від цієї величності мені важко дихати і починає боліти голова. Я крокує вулицею і розумію, що час бігти додому, поки не пізно. Проте вирішую піти пішки, а це якихось 35 хвилин звично швидким кроком.
Отож, іду я, начебто не поспішаючи, але в середині таке відчуття, ніби як кудись запізнююсь, і тому пришвидшую темп. не розумію навіщо, адже я просто йду додому. По правді кажучи, я не люблю сидіти вдома. Атмосфера не так чи що? просто не люблю там перебувати, тому намагаюсь не бути вдома як-можна довше, щоб встигнути засумувати за рідною кімнаткою.
Я підняла очі до неба, щоб побачити чи не буде часом грози чи зливи якоїсь. Воно далі було таким безмірно величним, пропускало крізь себе дрібне проміння. Я вже уявляла, що там дійсно хтось з монархів або хтось неймовірно важливий, а проміння не від сонця, а від цієї людини.
Хотілося б побачити появу особи, яка вже встигла стати моїм кумиром, але, на жаль, я вже була біля будинку, а стовбичити під під'їздом теж не дуже нормально. Зрештою, я маю маленький затишний балкон у свій кімнатці.
Швидко переодягнувшись, я поспішила на балкон чекати появи королеви Британії або короля Іспанії. Звісно, ні однієї, ні іншого я не дочекалась. Натомість відразу по заході сонця почалась злива, а хмари підсвічувались отим чарівним вогнем сонця, що заходить. Це було незабутнє видовище.
Небо сьогодні не таке як завжди. А зустріти монарха тепер моя заповітна мрія.
осінь 2013
Немає коментарів:
Дописати коментар